Соціальні зобов’язання роботодавців: що про це треба знати?
Відповідно статті 69 Господарського кодексу України підприємства з правом найму робочої сили мають забезпечувати визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, осіб з інвалідністю, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту.
Соціальні зобов’язання роботодавців регулюються також Кодексом законів про працю України, законами України “Про зайнятість населення”, “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 14 Закону України “Про зайнятість населення” визначено, що до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать:
один з батьків або особа, яка їх замінює і:
- має на утриманні дитину (дітей) віком до 6-и років;
- виховує без одного з подружжя дитину віком до 14-и років або дитину-інваліда;
- утримує без одного з подружжя інваліда з дитинства (незалежно від віку) та/або інваліда I групи (незалежно від причини інвалідності);
діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;
особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;
молодь, яка закінчила або припинила навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу;
особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" залишилося 10 і менше років;
особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
учасники бойових дій (зазначені у пунктах 19 та 20 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”);
непрацюючі працездатні особи, які отримують державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям.
Для працевлаштування зазначених громадян (крім осіб з інвалідністю, норматив працевлаштування на роботу яких встановлюється згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", та непрацюючих працездатних осіб, які отримують державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям) підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 % середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік. Роботодавці самостійно розраховують квоту, з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах і належать до таких, що неконкурентоспроможні на ринку праці, та забезпечують їх працевлаштування самостійно. Роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрів зайнятості.
Для працевлаштування осіб, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" залишилося 10 і менше років, підприємствам з чисельністю штатних працівників від 8 до 20 осіб встановлюється квота у розмірі не менше однієї особи у середньообліковій чисельності штатних працівників.
Обов'язковою умовою дотримання роботодавцями квоти вважається працевлаштування таких громадян, про що роботодавці інформують щороку державну службу зайнятості. Наказом Міністерства соціальної політики України від 16.05.2013 № 271, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.05.2013 за № 841/23373, затверджено Порядок надання роботодавцями територіальним органам Державної служби зайнятості інформації про зайнятість та працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.
Згідно частини 2 статті 53 Закону України “Про зайнятість населення”, у разі невиконання роботодавцем протягом року квоти для працевлаштування громадян, зазначених у статті 14 цього Закону (крім осіб з інвалідністю та непрацюючих працездатних осіб, які отримують державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям), з нього стягується штраф за кожну необґрунтовану відмову у працевлаштуванні таких осіб у межах відповідної квоти у 2-кратному розмірі мінімальної заробітної плати.
