«Боролись! Боремось! Поборемо!» (за матеріалами Українського інституту національної пам’яті)
14 жовтня на державному рівні Україна відзначає дві дати, які нероздільно пов’язані військовими традиціями, героїзмом, історією воїнства, боротьбою за державність - День захисників і захисниць України й 80-річчя створення Української повстанської армії (14 жовтня 1942 року є символічною датою постання УПА відповідно до постанови Української головної Визвольної ради від 30 травня 1947 року).
Цього року вшановуємо сучасних захисників і захисниць України та воїнів УПА під гаслом «Боролись!Боремось!Поборемо!»
Україна має унікальну історію воїнства. Кожна її сторінка сповнена звитягами різних поколінь оборонців рідної землі, які сформували особливий характер та образ сучасних захисників і захисниць України. Їхніми провідними рисами є патріотизм і відчайдушність, відвага і честь.
Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського національного визвольного руху, яка прагнула відновити українську державність. Боротьба повстанців за незалежність України проти нацистів і совєтів є яскравим прикладом самовідданості та жертовності.
УПА стала продовженням визвольного руху періоду української революції 1917 – 1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів. Боротьбу повстанців у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
У 1940-х роках УПА боролася і проти нацистів, і проти комуністів. Комуністичний режим затаврував повстанців як посібників нацистів і багато років так намагався показувати бандерівців. Вони й досі є головними антигероями російської пропаганди.
Український визвольний рух мав загальноукраїнський характер.
Національне підпілля в роки Другої світової війни діяло в усіх регіонах України від Галичини до Криму й Донеччини. Діяв Провід ОУН на південно-східних українських землях із центром у місті Дніпрі.
Сучасні Збройні сили України незламні, як воїни УПА. Вони наслідують військові традиції повстанців. Зокрема, гасло «Слава Україні» у 2018 році стало офіційним військовим вітанням, а пісня «Зродились ми великої години», яка з 1932 року була гімном ОУН, – тепер марш українського війська. Мазепинка – головний убір Українських січових стрільців, поширена у Галицькій армії, Карпатській Січі та найупізнаваніший елемент однострою УПА – від 2017-го є офіційним головним убором Збройних сил України.
Цьогоріч Президент України запровадив відзнаку «Хрест бойових заслуг» для відзначення військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань за видатну особисту хоробрість та відвагу або видатний геройський вчинок під час виконання бойового завдання в умовах небезпеки для життя і безпосереднього зіткнення із супротивником; видатні успіхи в управлінні військами під час ведення воєнних дій. Ця державна нагорода візуально та символічно відтворює відзнаку УПА, створену повстанським художником Нілом Хасевичем.
Повернення до повстанських традицій не випадкове. Нині ми продовжуємо ту саму боротьбу, яку вела УПА, – боротьбу за свободу проти того ж ворога – російського імперіалізму.
Тоді й зараз ворог – один.
У повномасштабній війні, розв’язаній РФ, українці зі зброєю в руках боронять незалежність не лише власної держави, а й країн Європи.
Сьогодні світ знову зіткнувся з режимом, який прагне поділити кордони й прямує до новітнього тоталітаризму, який отримав назву «рашизм». Цей неологізм, що виник від поєднання слів «раша» (від англійського russia) і «фашизм», поки що не належить до наукового та офіційного дискурсів, але його знає кожен українець. Для нас він уособлює безперечне зло, яке несе вбивства, руйнування, геноцид.
Нинішні злочини російських військових свідчать про їхній свідомий намір знищити українців. Так було, зокрема, в 1918 році в захопленому більшовиками Києві, коли за місяць було вбито від 3 до 5 тисяч людей. Так було в 1932 – 1933 роках, коли Сталін та радянський режим організували Голодомор – геноцид, і пізніше, коли мільйони українців стали жертвами репресій комуністичного тоталітарного режиму. До прикладу, за участь в УПА чи її підтримку каральні органи СРСР репресували понад 500 тисяч осіб.
Тому сьогоднішня війна – не лише за майбутнє, а за наше минуле – за правдиву історію та пам'ять про борців за незалежність і жертв злочинів, вчинених комуністичним і рашистським режимами.
Війна формує та гартує нас. Своїм героїзмом ми викликаємо повагу і змінюємо світ. Боремося за свободу та незалежність, за утвердження національної гідності. Віримо, що нинішні захисники та захисниці, пам’ятаючи чин повстанців, здобудуть перемогу.
День захисників і захисниць України
Україна на державному рівні почала відзначати День захисника саме 14 жовтня у 2014 році. Щорічне державне свято було встановлене Указом Президента України «Про День захисника України» від 14 жовтня 2014-го № 806 на відзначення мужності та героїзму захисників незалежності ц територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу.
З 2021 року цей пам’ятний день офіційно названий Днем захисників і захисниць України. Жінки стали поряд із чоловіками на захист Батьківщини у різні періоди нашої історії. До прикладу, нам відомі імена Христини Сушко та Харитини Пекарчук, які воювали в Армії УНР. У Легіоні українських Січових стрільців існувала Жіноча чота, співорганізаторкою якої була розвідниця Ольга Бесараб. Сотні жіночих імен можна знайти серед Другої світової, бійців УПА. В сучасній українській армії жінки пліч-о-пліч із чоловіками служать на передовій, освоїли спеціальності снайпера, кулеметника, розвідника, механіка, інструктора, медика. За останні 10 років кількість жінок в українському війську зросла у 15 разів. Тому 14 жовтня ми вітаємо всіх захисників України незалежно від статі.
Дату 14 жовтня для Дня захисників і захисниць України обрали не випадково. Історія цього свята має давню традицію. Покрову Пресвятої Богородиці відзначали козаки, за що свято отримало другу назву – Козацька Покрова. Українське військо 1917 – 1921 років зберігало козацькі військові традиції в назвах військових частин, структурі, прапорах, одностроях тощо. Найкращі традиції захисників минулого успадкували бійці сучасних Збройних Сил України. Українська армія береже бойові традиції предків та імена героїв, від воїнів-русичів і козаків до січових стрільців і воїнів УПА.
Українська повстанська армія
Після проголошення Акта відновлення Української Держави похідні групи менше як за місяць встановили урядування Українського державного правління у 17 районах Західної України (із 200), сформували підрозділи Української національно-революційної армії та Української народної міліції та української народної міліції, створили органи влади та самоврядування в Житомирі, Проскурові (нині Хмельницький), Камянці-Подільському, Кривому Розі, Нікополі, Миколаєві – загалом у 26 районах Правобережжя. До вересня похідні групи дійшли до Кіровограда (нині - Кропивницький ), Дніпропетровська (Дніпро), заклади осередки на периферії Київської та Одеської областей. У жовтня, коли фронт посунувся у східному напрямку, емісари націоналістів були в Києві, Одесі, Запоріжжі Сталіному (Донецьку). Полтаві, Харкові.
У лютому-березні 1943 року завершилося формування збройних загонів націоналістів, які мали залучити на свій бік різні верстви населення та підняти їх на всенародну боротьбу проти окупантів.
Регіоном, де почала свій бойовий шлях УПА, стала Волинь. Першим боєм створюваного війська став напад лоївки Григорія Перегіняка на підрозділ німецької поліції неподалік села Городець Сарненського району. 7 лютого 1943 року повстанці напали на комендатуру міста Володимирця на Рівненщині.
17-21 лютого 1943 року відбулася Третя конференція ОУН (б) , яка затвердила курс на збройну боротьбу з німцями та поширення діяльності оунівських збройних підрозділів на всю територію Волині. У квітні 1943 –го за збройними відділами ОУН (б) було закріплено назву Українська повстанська армія (УПА). ЇЇ командувачем став керівник крайового проводу ОУН (б) на Волині Дмитро Клячківський («Клим Савур», «Охрім»), котрий узявся за консолідацію всіх українських збройних сил під керівництвом ОУН (б) . У листопаді 1943 було створено Головну команду УПА та Головний військовий штаб (ГВШ), який складався з оперативного, розвідувального, тилового, організаційно-персонального ви шкільного, політ виховного та військо-інспекційного відділів.
УПА була поділена за територіальним принципом на три Генеральні військові округи (ГВО): УПА- Північ під командуванням майора Дмитра Клячківського діяла на Волині, Поліссі, включаючи Житомирщину, та Київщині; УПА – Захід під командуванням майора василя Сидора («Ростислав Вишитий», «Шелест», «Кондрат», «Крегул», «Кравс») охоплювала Закарпаття, Галичину та Буковину; УПА-Південьпід командуванням Василя Кука («Леміш», «Ле», «Медвідь», Коваль») включаючи територію сучасної Хмельницької, Вінницької, частину Черкаської та Кіровоградської областей. Планувалося також створити УПА-Схід, яка мала діяти на півночі Чернігівської та Сумської областей, але на практиці довелося обмежитися лише рейдами та кількома невеликими місцевими загонами. Кожен ГВО мав свій крайовий військовий штаб, якому підпорядковувалися військові округи (ВО) зі своїми штабами, котрі своєю чергою поділялися на тактичні відтинки в УПА-Захід і військові надрайони та райони в УПА-Північ. Від 1944 року збройна боротьба УПА охопила Надсяння та Холмщину.
Найвищим за посадою в УПА був Головний командир. У різні часи Повстанську армію очолювали: Дмитро Клячківський (1943), Роман Шухевич (1943 – 1950), Василь Кук (1950 – 1954).
Армія розбудовувалася в умовах протистояння з ворогами на двоїх фронтах: антинацистському й антирадянському.
Протягом весни 1943 року загони УПА контролювали частину районів генерального округу «Волинь» – «Поділля». Повстанці завдали втрат німецькій окупаційній владі, звільнили від окупаційної присутності цілі райони (зокрема на Волині та Поліссі), де творили так звані повстанські республіки, найвищою владою в яких оголошували УПА.
Із середини літа 1943-го антинацистська боротьба УПА охопила всю Галичину. 6 – 16 липня 1944 року на горі Лопата (Львівщина) кілька куренів УПА під керівництвом Василя Андрусяка – «Різуна» зійшлися в найбільшому бою повстанців із німецько-угорськими військами. Вороги втратили від 200 до 400 солдатів. Протягом 1942 – 1944 років УПА провела понад 2,5 тисячі антинімецьких акцій, під час яких було знищено 12,5 тисяч німців та їх союзників, понад 2 тисячі було поранено і майже 2,5 тисячі захоплено в полон.
Повстанці вели героїчну боротьбу проти сил нацистів, що переважали, 11-12 вересня у селі Новому Загорові на Волині проти 44 учасників чоти УПА воювали близько півтори тисячі німців, які використовували у бою танки та авіацію, Перемогу здобули повстанці, 18 з яких вирвалися живими з оточення .
Підрозділи УПА також воювали з червоними партизанами, які під контролем радянських спецслужб моли боротися не тільки з нацистами, а й з українськими націоналістами. Бої та сутички повстанців із ними тривали постійно на тлі боротьби проти німецьких окупантів. Повстансько-партизанстке протистояння тривало до останніх днів нацистської окупації України. Відомо, що в засідку УПА потрапив командувач 1-го Українського фронту генерал армії Ніколай Ватутін, який помер 15 квітня 1944 року в київському госпіталі від отриманих поранень у бою з повстанцями.
Після вигнання нацистських окупантів з України головним ворогом УПА стала комуністична влада Своєю чергою вона кинула всі сили проти повстанців, а воєнний стан у Західній Україні скасували аж у липні 1946 року. Найбільший бій підрозділів УПА з військами НКВД відбувся біля села Гурби на Волині 21-25 квітня 1944 року. 30 тисяч енкаведистів проти 4тисяч воїнів УПА – таким був розподіл у найбільшій в історії УПА битві. Із застосуванням танків та артилерії радянські внутрішні війська намагалися оточити та знищити з’єднання повстанців. Упівці зуміли вирватися з оточення.
У липні 1944 року було створено Українську головну визвольну раду, як верховний політичний орган керівництва визвольною боротьбою. Підпільний парламент України, що воювала, очолив колишній представник революційного парламенту Української Народної Республіки – Центральної Ради Кирило Осьмак. УГРВ затвердила присягу воїна УПА, документи, що висвітлювали політичну платформу визвольного руху. Основою цієї платформи була національно – демократична програма, заклик до боротьби проти тоталітарного режиму. За відновлення національної незалежності то демократичного устрою. Також УГВР затвердила головне гасло УПА – «Свобода народам! Свобода людині!"
Також до середини 1944-го сформувалася політична та військова сила для боротьби проти сталінського режиму.
У нових умовах тоталітарного режиму, в червні 1946 року командування УПА й керівництво Української головної визвольної ради прийняли рішення розпочати процес поступової демобілізації й до 1949 року відбувся перехід УПА до збройного підпілля. З вересня 1949 року наказ УГВР та ГВШ про розформування залишків активних підрозділів та бойових одиниць УПА і влиття її відділів та штабів у підрозділів та штабів у підпільні структури ОУН(б). Бойові акції стали проводити виключно лоївки ОУН і Служби безпеки, спрямовуючи їх на послаблення впливу окупаційної адміністрації, боротьбу з агентурою і проти створення колгоспів. Для цього організували диверсії, засідки, саботаж і вели пропагандистську роботу.
У вересні 1949 року Головний командир УПА Роман Шухевич оголосив демобілізацію останніх відділів армії, переведення воїнів у мережу збройного підпілля. Головним завданням підпілля був захист населення від репресій комуністичного режиму і пропаганда визвольних ідей.
5 березня 1950 року в селі Білогорща біля Львова загинув генерал-хорунжий УПА, голова генерального секретаріату УГВР та голова проводу ОУН(б) в Україні Роман Шухевич. Тож у 1950 році визвольний рух очолив досвідчений конспіратор Василь Кук.
Важко однозначно сказати, коли підпілля припинило діяльність. Очевидно, переломним став 1954 рік, після захоплення в полон Василя Кука. Відтоді боротьба набула характеру неорганізованого спротиву окремих боївок. У 1954-1959 роках повстанці вчинили понад 150 антирадянських акцій і замахів, майже 100 підпалів колгоспних будівель та особистих господарств радянських активістів. Останній бій підрозділу збройного підпілля відбувся біля хутора Лози тодішнього Підгаєцького району Тернопільського області 14 квітня 1960 року. Але й пізніше траплялись сутички окремих підпільників із силовиками комуністичного режиму. А окремі повстанці у підпіллі прожили аж до розпаду Радянського Союзу.
Загалом через лави УПА пройшло близько 100 тисяч вояків. Особовий склад Української повстанської армії становив майже 30 тисяч осіб. УПА боролась за самостійну соборну державу, в якій кожна нація жила б вільним життям.
