У селі Березова Балка попрощалася із загиблим захисником, солдатом Мельніковим Михайлом Веніаміновичем
Сьогодні, 25 лютого 2026 року у с. Березова Балка відбулося прощання із загиблим захисником, солдатом Мельніковим Михайлом Веніаміновичем. Церемонія прощання розпочалася біля будинку матері загиблого, з якою він і проживав. Провести в останню дорогу, віддати належну шану Михайлу Веніаміновичу та висловити слова підтримки матері прийшли представники Вільшанської селищної ради та 4 відділу Голованівського РТЦК та СП, староста Березовобалківського старостинського округу, колишні колеги-педагоги, односельці та небайдужі жителі нашої громади.
Мельніков Михайло Веніамінович народився 10 березня 1977 року в с. Дорожинка. Мати, Ніна Григорівна, ростила і виховувала його сама. Він був для неї єдиною рідною людиною, єдиним помічником, її надією і опорою. Все своє свідоме життя Михайло жив для матері, підтримував її та допомагав у всьому.
В 1984 році Михайло пішов до 1-го класу Березовобалківської середньої загальноосвітньої школи імені Т.Г.Шевченка, яку закінчив в 1994 році. Вчителям він запам`ятвся як здібний, старанний і дисциплінований учень. Особливий нахил Михайло мав до точних наук. Тому і недивно, що після закінчення школи вступив до фізико-математичного факультету Кіровоградського педагогічного університету імені Володимира Винниченка, який згодом у 2000 році закінчив з відзнакою. Після закінчення навчання йому було запропоновано працювати на одній із кафедр. Декілька років він там і пропрацював. Мав намір продовжувати навчання в аспірантурі, навіть успішно здав два екзамени, але проблеми із здоров`ям завадили продовжити вступ. Тому Михайло повернувся до матері у с. Березова Балка.
Трудову діяльність по спеціальності вчителя фізики та математики розпочав в Котовській загальноосвітній школі І – ІІ ступенів. Потім працював за спеціальністю в Дорожинській, Йосипівській, Чистопільській, Бузникуватській школах. В Чистопільській восьмирічці навіть проживав в приміщенні школи. Додому їздив тільки на вихідні. За час роботи зарекомендував себе як дисциплінований, високоінтелектуальний педагог, знавець своєї справи. Користувався авторитетом серед колег, батьків та учнів.
09 липня 2024 року Михайло Веніамінович був призваний на військову службу по мобілізації до лав ЗСУ Четвертим відділом Голованівського РТЦК та СП. Два місяці проходив навчання в м. Гайсин Вінницької області. Потім розподілений до військової частини А0281, де займав посаду навідника 2 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти аеромобільного батальйону. За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Функціональні обов`язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег та підлеглих. Мав добрий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення. Намагався підтримувати високий моральний дух у підрозділі, вникав у турботи оточуючих.
Разом з своїми побратимами виконував військовий обов`язок в Курській області Російської Федерації. На початку березня 2025 року матері прийшло сповіщення, що 03 березня 2025 року в районі населеного пункту Мала Локня Суджанського району Курської області Михайло виконувавши військовий обов`язок зник безвісти.
Мати до останнього, сподівалась, що син живий, що можливо в полоні, що ще повернеться… В пошуках допомагали працівники поліції, ТЦК, навіть волонтери з-за кордону, колишні учні Михайла Веніаміновича. На жаль безрезультатно.
17 лютого 2026 року прийшло сповіщення, що згідно постанови про ідентифікацію особи визнано загибель солдата Мельнікова Михайла Веніаміновича, який вважався зниклим безвісти з 03 березня 2025 року, та загинув в районі населеного пункту Мала Локня Суджанського району Курської області Російської Федерації внаслідок штурмових дій, залишившись відданий Військовій присязі на вірність народу України, мужньо виконавши військовий обов`язок, в бою за Україну, її свободу та незалежність.
Мельніков Михайло Веніамінович – людина, яка в цивільному житті працювала вчителем, допомагала учням здобувати знання, сіяла добро в серцях дітей, була взірцем людяності та порядності, яка ніколи не асоціювалася з чимось військовим чи войовничим, стала прикладом мужності та відваги, військової звитяги та вірності служінню народу України.
Не кожен, хто йде на війну, є військовим, але кожен стає захисником. Ми вдячні Михайлу Веніаміновичу за наш захист. За захист ціною власного життя.
Його життєвий шлях обірвався, але його історія не закінчилася. Вона продовжуватиметься в його учнях, побратимах, тих, хто пам`ятає його не як бездоганного героя, а як живу людину – розумну, добру, сміливу, відважну, зі своїми життєвими принципами та цінностями.
Від імені жителів Вільшанської селищної територіальної громади, виконавчого комітету селищної ради та депутатського корпусу висловлюємо щирі, глибокі співчуття матері, близьким, всім, хто знав Михайла Веніаміновича.
Низький уклін та світла пам`ять Герою Михайлу Веніаміновичу, який в тяжкий та доленосний час для нашої держави став на захист її суверенності та незалежності.
Герої не вмирають! Слава Україні!
